Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2016 року Справа № 916/2682/15 Вищий господарський суд України в складі колегії

суддів:Грейц К.В. - головуючого (доповідача), Бакуліної С.В., Поляк О.І.,розглянувши матеріали касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на постановувід 10.11.2015Одеського апеляційного господарського судуу справі Господарського суду Одеської області № 916/2682/15за позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"до Публічного акціонерного товариства "Одесагаз" про стягнення 154479313,37грн,за участю представників: позивача - Смакота Н.І.відповідача -Печериця В.П.ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Одеської області від 15.09.2015 у справі №916/2682/15 (суддя Волков Р.В.) частково задоволені позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - позивач) до Публічного акціонерного товариства "Одесагаз" (далі - відповідач) про стягнення основної заборгованості, пені, інфляційних втрат, 3% річних в загальній сумі 151179313,37грн за неналежне виконання зобов'язань за договором купівлі-продажу природного газу №13-421-ВТВ від 04.01.2013. Стягнено з відповідача на користь позивача 106791968,35грн основного боргу, 29490469,10грн інфляційних втрат, 1216720,57грн 3% річних, 16703675,45грн пені. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Одеський апеляційний господарський суд, здійснюючи апеляційний перегляд в зв'язку зі скаргою відповідача, постановою від 10.11.2015 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Головей В.М., судді Шевченко В.В., Ярош А.І.) рішення місцевого господарського суду у справі змінив, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції: "Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Одесагаз" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України": 106791968,35грн основного боргу, 29490469,10грн втрат від інфляційних процесів за весь час прострочення, 1586542,94грн пені, 1235548,88грн 3% річних". В іншій частині рішення господарського суду залишено без змін.

Позивач постановою суду апеляційної інстанції в частині відмови у стягненні пені внаслідок її зменшення не згоден, в поданій касаційній скарзі просить постанову в цій частині скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. 233 Господарського кодексу України, ст. ст. 549-552 Цивільного кодексу України, ст. ст. 42, 43, 83, 105 Господарського процесуального кодексу України.

Зокрема, скаржник вважає, що судом апеляційної інстанції не зазначено обґрунтованих доводів, на підставі яких прийнято рішення про зменшення розміру заявленої до стягнення пені на 90%, при цьому не враховано інтересів позивача.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач заперечує проти її задоволення.

Заслухавши пояснення присутніх у відкритому судовому засіданні представників сторін, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного та рішенні місцевого господарських судів, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що 04.01.2013 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (продавець) та Публічним акціонерним товариством "Одесагаз" (покупець) укладено договір купівлі-продажу природного газу №13-421-ВТВ, за умовами якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2013 році природний газ, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору (п.1.1 договору); газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробничо-технологічних витрат та нормативних витрат покупця (п.1.2 договору); продавець передає покупцеві з 01.01.2013 по 31.12.2013 газ обсягом до 19255,149тис.куб.м (п.2.1 договору); до сплати ціна за 1000куб.м природного газу всього з ПДВ - 4533,46грн (п.5.2 договору); оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки з урахуванням положень п.6.2 договору. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 20 числа наступного за місяцем поставки газу на підставі акта приймання-передачі (п.6.1 договору); у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 цього договору він зобов'язується сплатити продавцю крім суми заборгованості пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу (п.7.2 договору); строк, у межах якого сторони можуть звернутись до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 3 (три) роки (п. 9.2 договору); договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін, поширює дію на відносини, що фактично склались між сторонами з 01.02.2013 і діє до 31.12.2013, а в частинні проведення розрахунків за газ - до їх повного здійснення (п.11.1 договору).

Додатковими угодами до цього договору сторони змінювали ціну газу, обсяги, строки і періоди поставки газу, строк дії договору.

На виконання умов договору та додаткових угод до нього позивач протягом лютого-листопада 2013 року, січня - грудня 2014, лютого - березня 2015 поставив, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 229074132,83грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, які підписані сторонами та скріплені їх печатками.

Проте, відповідач вимоги договору виконував неналежним чином, розрахунки за отриманий природний газ здійснив не в повному обсязі, з порушенням строків оплати, у зв'язку з чим позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача 106791968,35грн основного боргу, 29490469,10грн втрат від інфляційних процесів за весь час прострочення, 16961327,04грн пені, 1235548,88грн 3% річних, вимоги якого обґрунтовані приписами ст. ст. 526, 611, 625 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України.

Вирішуючи спір у справі, місцевий господарський суд, встановивши факт прострочення відповідачем зобов'язання по сплаті за спожитий природний газ, дійшов висновку про обґрунтованість стягнення основної заборгованості, пені, інфляційних втрат та 3% річних. Разом з тим, здійснивши перерахунок заявлених до стягнення пені та 3% річних, зазначив про підставність стягнення цих сум в розмірі 16703675,45грн та 1216720,57грн відповідно. При цьому, клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій на 99% судом першої інстанції було відхилене як необґрунтоване.

Суд апеляційної інстанції, погодився з висновками місцевого господарського суду щодо підставності і ґрунтовності позовних вимог, разом з тим, оцінивши наведені відповідачем в заяві про зменшення пені доводи та подані на їх обґрунтування докази, на підставі приписів ст. 231 Господарського кодексу України та реалізовуючи право, надане суду нормою п. 3 ст. 83 ГПК України, дійшов висновку про можливість зменшення заявленої позивачем до стягнення суми пені на 90%. Стягнення 3% річних було визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованим на суму 1235548,88грн.

Колегія суддів Вищого господарського суду України приймає до уваги, що постанова апеляційного господарського суду оскаржуються виключно в частині відмови в позові щодо зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню, на 90% та вважає, що суд апеляційної інстанції, приймаючи таке рішення, не порушив норм чинного законодавства, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 3 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Згідно зі ст. 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Пунктом 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" визначено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Частина 3 ст. 551 ЦК України встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки, що підлягає стягненню з відповідача, суд апеляційної інстанції, керуючись зазначеними нормам і приписами, врахував, що:

- газ, що продається за договором №13-421-ВТВ від 04.01.2013, використовується виключно для виробничо-технологічних витрат та нормативних втрат відповідача, які він має право самостійно розраховувати, втім наказом "Про затвердження розмірів нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат газорозподільних підприємств на 2015 рік" №122 від 02.03.2015 Міністерством енергетики та вугільної промисловості України граничні обсяги виробничо-технологічних витрат та нормативних втрат природного газу для відповідача встановлені значно меншими, ніж розрахункові, що призводить до додаткових фінансових збитків підприємства;

- відповідач не припиняв і продовжує сплачувати основну суму заборгованості за договором на купівлю-продаж природного газу №13-421-ВТВ від 04.01.2013;

- позивачем, крім заявлених штрафних санкцій, застосовано до відповідача такий вид відповідальності, як стягнення 3% річних, які є платою за користування коштами, що не були своєчасно оплачені боржником, та інфляційних нарахувань, які за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів;

- позивач не довів, що йому спричинені збитки саме через несвоєчасні розрахунки відповідача.

Крім того, колегія суддів враховує, що, як вбачається з розрахунку позовних вимог, пеня нараховувалась позивачем окремо за кожний місяць поставки газу, тобто фактично за період прострочення його оплати з 20.03.2013 по 12.05.2015, отже умова п. 9.2 договору, якою сторони визначили позовну давність в 3 роки для пені, надає позивачеві можливість значно збільшити суму цієї неустойки порівняно зі скороченою позовною давністю для її стягнення, встановленою законом, що також збільшує фінансове навантаження на відповідача.

З огляду на зазначені обставини, суд апеляційної інстанції, врахувавши також фінансові інтереси позивача, дійшов висновку про можливість часткового задоволення клопотання відповідача, який просив зменшити пеню на 99%, вирішивши зменшити нараховану позивачем неустойку на 90%.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що висновок суду апеляційної інстанції про зменшення нарахованої відповідачеві пені ґрунтується на встановлених обставинах і оцінених доказах та повністю узгоджується з приписами чинного законодавства, а доводи касаційної скарги фактично зводяться до необхідності переоцінки цих доказів та обставин, що відповідно до приписів ст. ст. 1115, 1117 ГПК України не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції.

Наведене свідчить, що під час прийняття постанови у справі суд апеляційної інстанції не припустився порушень або неправильного застосування норм чинного матеріального та процесуального законодавства, а, отже, підстави для її скасування або зміни та задоволення вимог касаційної скарги відсутні.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 10.11.2015 у справі Господарського суду Одеської області № 916/2682/15 залишити без змін.

Головуючий суддя К.В. Грейц

Судді С.В. Бакуліна

О.І. Поляк